четвер, 9 березня 2017 р.

ТЕМА №3. Технологія – наука про виробництво свинини



ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА СВИНИНИ

Типи і розміри свинарських господарств (свиноферм). Як свідчать практика і наукові дослідження, застосування спеціалізації виробництва сприяло впровадженню прогресивної технології, комплексної механізації виробничих процесів, раціональній організації праці і проведенню галузі на промислову основу. В Україні створені відповідні типи спеціалізованих  господарств. Спеціалізовані свинарські господарства мають значні переваги у виробництві свинини порівняно із свинофермами в колгоспах і держгоспах. Частка спеціалізованих свинарських господарств у виробництві свинини становить 60-62%. Результати роботи спеціалізованих свинарських господарств у зниженні собівартості свинини  і рентабельність свинарства наваго вищі, ніж у колгоспах і держгоспах. Однак ще не всі  спеціалізовані свинарські господарства із закінченим циклом виробництва, в тому числі й великі державні свинокомплекси, обладнані сучасними засобами механізації й автоматизації, повністю використовують потенційні можливості свиней.
У практиці  свинарства поширені  такі типи спеціалізованих свинарських господарств: племінні, репродуктивні, відгодівельні із закінченим циклом виробництва (на власній кормовій базі), міжгосподарські об’єднання, які забезпечуються кормами  з господарств цього об’єднання, і великі державні комплекси, які одержують  корми з фондів держави. Крім того, є підсобні господарства, які належать промисловим підприємствам (заводам, фабрикам0.
Племінні свинарські господарства і ферми.  Продуктивність свиней залежить насамперед  від рівня селекційно-племінної роботи, умов  годівлі й утримання тварин.
Племінні  господарства мають  свою специфіку. Розрізняють такі типи їх: племінні заводи, племінні держгоспи, племінні колгоспні і держгоспні свиноферми та племінні репродуктори у великих свинокомплексах із закінченим  циклом виробництвом.
Племінні заводи  працюють над удосконаленням  продуктивних якостей вітчизняних  порід свиней, створенням нових  високопродуктивних ліній кнурів і родин свиноматок і постачають племінний молодняк у племінні держгоспи, свиноферми колгоспів і держгоспів,  а також міжрайонні племоб’єднання.
Племінні держгоспи – це дочірні господарства племзаводів, завданням яких є розмноження високопродуктивних ліній кнурів і родин  свиноматок і постачають племінний молодняк  у племінні держгоспи, свиноферми колгоспів  і держгоспів, а також міжрайонні племоб’єднання.
Племінні держгоспи – це дочірні господарства племзаводів, завданням яких є  розмноження високопродуктивних ліній кнурів  і родин свиноматок, створюваних племзаводами. Такі функції  виконують колгоспні  держгоспні племінні свиноферми, забезпечуючи високопродуктивними племінними тваринами товарні господарства і племінні свиноферми ,створені при великих спеціалізованих господарствах із закінченим циклом виробництва,  а також державні міжгосподарські свинокомплекси. Найбільші племінні свиноферми з поголів’ям 600 основних свиноматок мають свинокомплекси із 108-тисячним поголів’ям. Племінні свиноферми з поголів’ям основних свиноматок 400 голів створюють у свинокомплексах із 54-тисячним поголів’ям. Племінні свиноферми із 300 основних свиноматок створюють у господарствах з річним поголів’ям 36 тис., із 200 основних свиноматок – господарствах з середньорічним поголів’ям 24 тис. голів, із 100 основних свиноматок – у господарствах з річним відгодівельним поголів’ям 12 тис. голів.
Завдання племінних свиноферм – забезпечувати  основне стадо свиноматок ремонтними свинками, що походять від високопродуктивних тварин. Тому на всіх племінних свинофермах розводять чистопородних свиней і вся селекційно-племінна робота спрямована на одержання високопродуктивних тварин  з міцною конституцією, придатних для цілорічного утримання в закритих приміщеннях. Щоб запобігти спорідненому розведенню, на свиноферми завозять високопродуктивних кнурів із племзаводів та інших племінних господарств.
У всіх товарних свиногосподарствах, зокрема в свинокомплексах, запроваджують  міжпородне схрещування  свиней, використовуючи для цього не лише зарубіжні, а й вітчизняні породи м’ясного  чи  м’ясо-сального типу.
Спеціалізовані господарства з відгодівлі свиней. З метою забезпечення населення свіжим м’ясом навколо великих міст  і промислових центрів побудовані державні  й кооперативні господарства з відгодівлі свиней з використанням харчових відходів.
молодняк свиней для відгодівлі в ці господарства завозять із спеціалізованих репродуктивних господарств. Одним з перших в Україні спеціалізувався на відгодівлі свиней держгосп “Київський”, розміщений недалеко від м.Києва. Тут щороку відгодовують по 50 тис.свиней.
Харчові відходи в раціоні свиней можуть становити 30% і більше. Раціон доповнюють комбікормами. При правильній організації збирання та завезення харчових відходів  відгодівельні господарства біля великих міст можуть повністю задовольняти потреби міського населення в свинині.
Спеціалізовані репродуктивні господарства почали створювати після організації відгодівельних господарств з метою забезпечення їх молодняком для відгодівлі.
Господарства-репродуктори одержують молодняк, вирощують його до 3-4 місячного віку і продають відгодівельним господарствам на взаємовигідних умовах.
Державні свинокомплекси із закінченим циклом виробництва свинини. Впровадження сучасної прогресивної технології виробництва свинини в нашій країні стало можливим завдяки будівництву великих державних свинокомплексів. Застосування промислової технології з механізацією і автоматизацією усіх виробничих процесів, запровадження 8-годинного робочого дня дало змогу підвищити продуктивність праці і значно скоротити кількість робітників на свинокомплексах. Завдяки згодовуванню повноцінного комбікорму зменшилися його витрати на виробництво продукції.
Державні свинокомплекси поділяють  на великі, де виробляють 12-14 тис.т. і такі, які виробляють 3-4 тис.т. свинини. Є також  свинокомплекси, де відгодовують по 12 і 6 тис.голів свиней на рік (таб. 7). Державні свинокомплекси не мають  своїх земельних угідь для вирощування кормових культур  і виробництва  власних кормів. Необхідні корми  вони  одержують із фондів держави.
Колгоспні  і міжгосподарські свинокомплекси будують за рахунок колгоспів або господарств, що входять у міжгосподарські організації. В них використовують корми   власного виробництва. Найбільші  колгоспні або міжгосподарські свинокомплекси відгодовують по 36-40тис. голів свиней і виробляють 4-6тис.т. свинини за рік.
Колгоспні і держгоспні, а також міжгосподарські свинокомплекси не повністю забезпечуються повноцінними комбікормами. Зумовлено це здебільшого низькою  врожайністю кормових культур, особливо зернових (ячменю, кукурудзи, вівса та ін) і бобових (гороху, вики, сої і кормового люпину).
Неспеціалізовані свинарські господарства із закінченим  циклом виробництва. Крім  спеціалізованих свинарських господарств (свинокомплексів, відгодівельних і  племінних господарств), у нашій країні багато колгоспних свиноферм із закінченим циклом виробництва. Розміри їх залежать від площі ріллі в господарстві, а також від його виробничого напряму. Великі багатогалузеві колгоспи й держгоспи мають свиноферми, завданням яких є виробництво свинини. Розміри цих свиноферм визначаються плановим завданням господарства на виробництво свинини.
Колгоспи, держгоспи, міжгосподарські підприємства планують виробництво свинини на 100 га ріллі, державні свинокомплекси – на одну свиноматку, а також  на кожну голову свиней, що були на початок року. Для виробництва 100 ц свинини на 100 га ріллі господарству треба мати більш як 4 основні і 4 перевірювані свиноматки від однієї основної свиноматки  - відгодовувати не менш як 18, а від перевірюваної – не менш як 8 підсвинків за рік або від 4 основних – 72, а від 4 перевірюваних – 32, тобто всього 104 підсвинки. Відгодувавши їх до м’ясних кондицій при середній живій масі кожного 115кг, виробляють 110ц свинини з розрахунку на 110га ріллі, а з урахуванням відгодівлі вибракуваних однієї основної і трьох перевірюваних маток – 118ц.
Отже, для господарства, яке має, наприклад, 3000га орної землі, треба мати по 120 основних і перевірюваних свиноматок ,що при інтенсивному використання їх  дасть змогу виробляти 100 і більше центнерів свинини на кожні 100га ріллі. При отриманні від кожної свиноматки 22 і від перевірюваної 8 поросят за рік господарству на 100га ріллі потрібно мати по три основні й перевірювані свиноматки.
Інтенсивне використання основних свиноматок з підвищеним збереженням приплоду  дає змогу виробляти 117-120ц свинини на 100га ріллі при наявності в господарстві не по 120 основних  і перевірюваних маток, а по 90, що забезпечує зменшення витрат кормів на 108 кормових одиниць. За даними Полтавського інституту свинарства, потреба в кормах дорослої свиноматки становить 1,8т кормових одиниць на рік.
У багатогалузевих господарствах  займаються розведенням кількох видів сільськогосподарських тварин, які по-різному використовують концентровані корми. Наприклад, колгосп чи держгосп, що має не менш як 5000га орної землі і молочну ферму на 1000 корів з річним надоєм молока 4000кг на фуражну корову, може мати  свиноферму з 260 основними свиноматками і виробляти 500т свинини за рік. Багато концкормів витрачають  на птахофермах яйцевого чи м’ясного напряму. При  внутрішньогосподарській спеціалізації колгоспні  спеціалізовані ферми забезпечуються концкормами, виробленими у  власному господарстві. Тому розміри ферм і кількість вироблюваної продукції треба розраховувати ,виходячи з можливостей господарства забезпечувати тварин кормами. Так само,  як і в промислових свинокомплексах, на свинофермах слід застосовувати прогресивну технологію.
Дрібні свиноферми у спеціалізованих колгоспах і держгоспах. Наявність у господарстві великих спеціалізованих ферм, наприклад, з вирощування молодняку, виробництва яловичини, яєць чи м’яса птиці, через нестачу кормів не дає змоги мати велику свиноферму. Тому в  таких господарствах створюють невеликі свиноферми з 25-50 свиноматками. На таких невеликих свинофермах отримують поросят для забезпечення потреб своїх робітників, відгодовують необхідну кількість підсвинків для громадського харчування, а також для виконання державних замовлень. Незважаючи на невеликі розміри, такі свиноферми мають бути рентабельними, що досягається завдяки інтенсивному використанню свиноматки, тобто отриманню від неї  двох опоросів за рік з вирощуванням не менш як 18 поросят.
Селянське (фермерське) господарство. Це нині  досить поширена форма підприємництва в Україні. Законом України “Про селянське (фермерське) господарство” передбачається надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства площею не більш як 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га всього земель. При  такій площі сільськогосподарських угідь у фермерському  господарстві, яке займається виробництвом свинини, має бути  21 основна і 6 перевірюваних  свиноматок, щоб  галузь була рентабельною і раціонально використовувалась робоча сила. Від кожної матки за  рік необхідно мати по 24 поросяти (18 від основної  і 6 від перевірюваної), тобто всього 414 голів за рік середньою живою масою кожної  у 2-місячному віці 18 кг. Період вирощування і відгодівлі свиней до живої маси 100 кг становить 7,5 місяця, середньодобовий приріст молодняку віком від 2 до 4 місяців – 350г, а від 4 до 7,5 місяця – 550г. За рік господарства мають виробляти й реалізувати по 400ц живої маси свиней, або по 800ц з розрахунку на 100га сільськогосподарських угідь.


Технологічні показники свинарських господарств із закінченим  циклом виробництва, тис.гол. на рік


Показник

На державних кормах
На кормах
власного виробництва
108
54
24
12
24
12
Кількість опоросів від матки на рік
Вихід поросят на опорос при відлученні, голів
Вік поросят при відлученні, днів
Середня жива маса одного поросяти при відлученні ,кг
Вік молодняку при постановці на відгодівлю, днів
Середня жива маса однієї голови при знятті з відгодівлі ,кг
Вік свиней при закінченні відгодівлі, днів
Середня жива маса поросяти при постановці на відгодівлю, кг
Середньодобовий приріст на відгодівлі, г
Витрати корму на 1ц приросту ,кормових одиниць
Затрати праці на 1ц приросту, людино-годин
2,26
9,3
26
6
106
38
222
112
637
4,2
4,5
2,26
9,3
26
6
106
38
222
112
637
4,2
6
2,15
9,0
30
6
110
38
220
110
600
4,6
8,5
2,15
9,0
30
6
110
38
220
110
600
4,8
10
2
9,0
45
12
120
38
255
112
550
5,2
12
2
9,0
45
12
120
38
255
112
550
5,4
14

Типові проекти  номенклатури свинарських підприємств


Спеціалізація
Потужність,
тис. голів на рік
Номер ти-пового проекту
Тип забудови
Система утримання
тварин
Вид
кормів
Засоби  для розда-вання кормів
Спосіб видалення гною
Із закінченим циклом виробництва














Репродуктор




Репродуктор

108
54




24

12



8
6


54
24

12

8
6

819-216
819-169

819-217
819-168

802-147/72

802-144/75



-
819-156


-
802-193

819-150

-
819-149
Павільйонна

Блокова

Павільйонна
Блокова

Павільйонна





-
Павільйонна


-
Павільйонна

Павільйонна

-
Павільйонна
Безвигульна








Без вигульна (крім кнурів і маток після встановлення поросності)

Вигульна (крім від-годівельного пого-лів’я)
-
Вигульна (крім від-лучених поросят)
Вигульна

-
Вигульна
Конц-корми







Змішані




Соковиті


-
Змішані

Змішані

-
Змішані
Трубопровід






Трасошайбовий транспортер
Мобільний кормороздавач



Мобільний кормороздавач

-
Мобільний кормороздавач
Мобільний кормороздавач
-
Мобільний кормороздавач
Гідрозмивом













Гідрозмивом


-


Гідрозмивом

-
Механічний


Спеціалізація
Потужність,
тис. голів на рік
Номер ти-пового проекту
Тип забудови
Система утримання
тварин
Вид
кормів
Засоби  для розда-вання кормів
Спосіб видалення гною




Репродукторні фер-ми по вирощуванню
ремонтних свинок

Племінні свиноферми
6



108

54

600 основних свиноматок
400 основних свиноматок
300 основних свиноматок
200 основних свиноматок
100 основних свиноматок
802-210



819-213

819-213

819-145


819-144


819-146


802-229


802-229
Павільйонна



Павільйонна

Павільйонна

Павільйонна
Без вигульна (крім кнурів і маток після встановлення порос-ності)
Вигульна

Вигульна

Вигульна




Конц-корми
Конц-корми
Змішані











Змішані




Мобільний кормороздавач
Мобільний кормороздавач
Мобільний кормороздавач





Механічний

Механічний

Механічний


Основні відомості про типові проекти свинарських ферм у господарствах різного типу

Від якості  свинарників, їх обладнання, температури вологості і загазованості в приміщеннях, відповідності  їх зоогігієнічним  вимогам, щільності розміщення статево-вікових груп свиней значною мірою залежить ефективність виробництва продукції. При проектуванні їх беруть до уваги санітарно-гігієнічні параметри, проектну технологію, розмір підприємства і планову продуктивність тварин, забезпеченість їх кормами, систему комплектування стада, охорони навколишнього середовища (таб.11,12).
Великі свинокомплекси з передовою  технологією  будують лише за типовими проектами на 54 і 108тис. свиней на рік для відгодівлі і племінні свиноферми на 400 і 600 голів основних свиноматок. Крім того, здійснюють заходи щодо забезпечення таких свинокомплексів кормами власного виробництва, а гній, стічні води  використовують для удобрення полів.

Номенклатура свинарських ферм і комплексів


Тип ферм і комплексів

Розмір

ферм
комплексів
Племінні (кількість основних свиноматок, гол)
Не племінні:
репродукторні (кількість переданих протягом року поросят, тис.голів)
відгодівельні (кількість відгодовуваних протягом року свиней, тис.голів)
із закінченим циклом виробництва (кількість відгодовуваних свиней протягом року, тис.гол)
300-400-600


4-6-8

4-6-8-10

2-4-6-8
-


12-24-54

12-24-36-54

12-24-54-108

Велику увагу звертають на систему утримання тварин з урахуванням особливостей виробничих груп, насамперед з груповим та індивідуальним утриманням моток  при  тривалому їх використанні.
Отже, постійний пошук і розробка нових типових проектів свинарських ферм і комплексів з урахуванням зональних особливостей, розмірів окремих об’єктів, створення необхідних зоогігієнічних умов, забезпеченість свинопоголів’я повноцінними кормами спрямовані на збільшення продуктивності тварин і зниження собівартості продукції.
Останнім часом особливої уваги заслуговують типові проекти племінних свиноферм.  Якщо на кожному свинокомплексі є племінна ферма, немає необхідності  завозити свинок для ремонту маточного стада. Крім того, організація  власних племінних свиноферм сприяє створенню окремих популяцій свиней, добре пристосованих до особливостей промислової технології і цілорічного утримання тварин  у закритих приміщеннях.

Будівництво свинокомплексів і свиноферм


Вибір ділянки для будівництва комплексу чи свиноферми. Оскільки державні комплеки, особливо великі, одержують корми  з державних фондів, їм виділяють невелику площу під будівництво виробничих об’єктів (свинарників ,комбікормових заводів та очисних споруд).
Важливим фактором ,який впливає на вибір площі для будівництва свинокомплексів, є близьке розміщення від залізниці, а також автотраси (зручно підвозити сировину для виробництва комбікормів чи готові комбікорми з близько розміщених комбікормових заводів) а також  наявність поряд м’ясокомбінатів, куди здають на забій відгодованих свиней.
При виборі місця для будівництва свинокомплексів обов’язково слід враховувати віддаленість їх від  великих міст, промислових центрів і сіл. Всі племінні свиноферми повинні обов’язково мати необхідну кількість  орних  земель для виробництва зелених кормів і вигульного  утримання маток та одержання приплоду ,придатного для використання на комплексі, одержання багатоплідних опоросів і життєздатного приплоду. Отже, місце під будівництво свинокомплексу і племферм  слід обов’язково  погоджувати з органами Державного ветеринарного нагляду. Для будівництва свинокомплексу не можна використовувати території на місцях колишніх могильників шкіряно-сировинних підприємств і тваринницьких ферм. Місцевість має бути рівною, відкритою, на невеликому підвищенні, не затоплюватися весняними повеневими водами чи літніми заливами.
Територію вибирають відповідно до діючого проекту, плану організаційно-господарської побудови підприємства і планування населеного пункту.
Насамперед ураховують можливість надходження, відведення, знезараження стічних вод, рідкого і твердого гною та інших решток, а також розширення ферми, забезпеченість кормами власного виробництва. Для кожного комплексу (ферми) треба передбачати значну площу для локалізації гною.
При виборі ділянки слід ураховувати  наявність джерел питної води і води для технічних потреб. Розрахункова добова кількість води  залежно від технології повинна надходити протягом 10-12 год (максимум 18 год). Треба передбачати також аварійне водопостачання.
Тваринницькі комплекси (ферми) розміщують на території, безпечній на інфекційні захворювання, зокрема бруцельоз, туберкульоз, сибірську виразку.
Залежно від концентрації тварин рекомендується відокремлювати свинарські комплекси від житловиї об’єктів такими санітарно-захисними зонами: при вирощуванні і відгодівлі свиней на 12 і 24 тис.голів – не менше 1500м; на 54тис.голів і більше – не менше 2000м.


Принципи організації виробництва і розміщення приміщень на території комплексу (ферми). При будівництві свинарських комплексів крім зональних особливостей (кліматичних)  ураховують також архітектурно-планувальні і ветеринарні вимоги до вже існуючих будівель, приміщень і їх розміщення. На значній частині території нашої країни тваринницькі об’єкти розміщують із сходу на захід і лише в північних районах – з півночі на південь, гноєсховища – дещо нижче, ніж основні об’єкти і з підвітряного боку. Всю територію свинарського  комплексу поділяють на дві ізольовані зони – виробничу й господарську. Виробничу зону, де розміщують приміщення для тварин, ветсанпропускник, дезблок, ветеринарний і забійно-санітарний пункти, огороджують, щоб запобігти проникненню на цю територію бродячих собак тощо.
Найчастіше використовують павільйонну систему забудови, при якій більшість приміщень будують окремо, додержуючи необхідних санітарних норм просторової ізоляції. Наприклад, при утриманні менше 6тис. свиней і правильному розташуванні будівель просторова ізоляція – не менше 20м. При такому розміщенні в разі виникнення захворювань хворих тварин можна ізолювати в  окремому приміщенні.
При проектуванні свинарських комплексів враховують можливість розміщення свиней в будівлях зблокованого типу. При цьому для утримання понад 6тис. голів просторова ізоляція (санітарна відстань) між свинарськими фермами  й іншими сільськогосподарськими підприємствами має становити 150м – від ферми  великої рогатої худоби, вівчарських, конярських ; 1550м – від звірівницьких і кролівницьких, 200-1000м – від птахівницьких.
При технологічному проектуванні враховують поділ  свинарських комплексів і свиноферм на племінній й неплемінні.
Майже всі діючі типові проекти  свинарських комплексів мають загальний недолік – у них не враховуються фізіологічні особливості свиней, особливо потреба в моціоні свиней відтворної основної  групи – основних  свиноматок.
На продуктивність  свиноматок  негативний  вплив  має не тільки обмеженість руху, а й здебільшого чисто концентрат ний тип годівлі. Використання в раціонах свиней зерна злакових, яке містить мало амінокислот ,кальцію і жиророзчинних вітамінів (А,Е,Д), не може забезпечити повноцінну годівлю тварин  і високу продуктивність їх. Уже розробляються типові проекти будівництва, особливо племінних і репродуктор них ферм, з урахуванням біологічних особливостей свиней.

Зооветеринарні  вимоги до планування і обладнання приміщень для свиней різних виробничих груп

Будівництво всіх свинарських  об’єктів, у тому числі й  свинокомплексів, починається з ветеринарного обстеження ділянки з метою визначення вмісту  в грунті  і ґрунтових водах збудників інфекційних захворювань. Всю територію після забудови очищають  від будівельного сміття. Приміщення перед заповненням їх тварини ретельно дезінфікують. Племінні свиноферми  і свинокомплекси комплектують тваринами, завезеними з господарств, благополучних щодо інфекційних  захворювань.
Спеціалізовані свинарські господарства  і комплекси  повинні бути на режимі підприємства закритого типу. Категорично забороняється вхід на ферму стороннім  особам та в’їзд на територію транспорту, який не займається обслуговуванням ферми.
Ветеринарне благополуччя всіх свинарських ферм і  комплексів, їх зоогігієнічний стан контролює і забезпечує зооветеринарна служба. У всіх свинокомплексах робітники і службовці, що обслуговують усі вікові групи свиней, на об’єкти своєї роботи потрапляють через ветеринарно-санітарний пропускник. В’їзд на територію дозволяється тільки через постійно діючі дезінфекційно-промивні приміщення або дезбар’єри. У ветеринарно-санітарному пропускнику робітники і спеціалісти ,заступаючи на роботу ,одягають спеціальний робочий одяг. Якщо захворіють тварини, які є  в особистому користуванні робітника, він звільняється з роботи на фермі до ліквідації інфекційної хвороби. Спеціалісти ветеринарної служби повинні стежити за своєчасним санітарним очищенням приміщень, проводити дезінфекцію не лише свинарників, а й одягу робітників, взуття, транспорту та ін.
Залежно  від призначення приміщення для свиней поділяють на свинарники-кнурники з пунктами штучного осіменіння, свинарники-маточники, свинарники для холостих і умовно поросних маток (до встановлення фактичної поросності) і кнурів-пробників, для свиноматок із встановленою поросністю, для відлучених поросят, для ремонтного молодняку, свинарники-відгодівельники.
Номенклатура приміщень у кожному конкретному господарстві залежить від його виробничого напряму (спеціалізації) і системи утримання тварин.
Приміщення для свиней обладнують станками  і проходами. Станки можуть бути індивідуальними і груповими. У свинарнику їх розміщують  у 2,3,4 ряди і більше . Розмір  і конструкція станків залежить від їх призначення, а ширина проходів – від засобів роздавання кормів і  прибирання гною.
Свинарники-кнурники будують  у племінних господарствах і на промислових комплексах при наявності в них 50 і більше кнурів. На невеликих фермах допускається утримання кнурів  у свинарниках для холостих маток і  ремонтних свинок. При цьому для них обладнують  ізольовані секції. На деяких комплексах промислового типу секцію для утримання кнурів обладнують у цеху осіменіння і утримання маток першого періоду поросності. Секція для кнурів обладнується індивідуальними   станками для кнурів-плідників і груповими – для ремонтних кнурів. Крім годівниць у кожному станку для кнурів  повинна  бути  автонапувалка з чистою водою.  Зовні курника  рекомендується влаштовувати вигульні дворики з  огорожею.
Свинарники для холостих і поросних свиноматок (до встановлення поросності) і кнурів-пробників призначаються для утримання тварин у групових і індивідуальних станках, обладнаних годівницями й автонапувалками, із суцільною підлогою в зоні відпочинку і щілинною – в зоні годівлі. На пункті штучного осіменіння мають бути  лабораторія, мийка ,душова установка для миття тварин, приміщення із станками для осіменіння.
Свинарники  для поросних маток обладнують станками, годівницями  і автонапувалками для групового  утримання маток. Із зовнішнього боку свинарника  рекомендується влаштовувати вигульні дворики з твердим покриттям і огорожею.
У свинарниках-маточниках  обладнують станки для проведення опоросів і  вирощування поросят. При однофазному утриманні  приміщення використовують станки типу “Лузинський”, при двофазному – ОСМ-120, трифазному – ОСН-2 та СОІЛ-2.
У станках для опоросу і вирощування поросят повинні бути годівниці й автонапувалки для матки, авто годівниці й автонапувалки для поросят, а також зона локального обігріву поросят.
Свинарники для відлучення поросят  обладнують станками для групового утримання з утепленим лігвом, бажано з електрообігрівом, загальною годівницею для вологих кормів або самогодівницею для сухих кормів і автонапувалками.
У свинарнику для ремонтного молодняку основні приміщення обладнують станками  для групового утримання тварин з годівницями  і автонапувалками. Із зовнішнього боку свинарника рекомендується влаштовувати вигульні дворики  з твердим покриттям і огорожею.
У свинарниках-відгодівельниках влаштовують  станки  для групового утримання тварин. У кожному приміщенні повинен бути ізольований станок для утримання хворих  тварин. Станки обладнують годівницями для вологих чи сухих кормів  і автонапувалок. Підлога  в станку  в  зоні лігва суцільна, а в кормо гнойовій зоні – щілинна.
Для санітарії  обробки і дезінфекції приміщень  свинарники розділяють суцільними перегородками на ізольовані секції. Розміри секцій залежать від розміру технологічних груп тварин, але не більш ніж  на 60 маток у свинарниках-маточниках, 600 відлучених поросят і 1200 свиней на відгодівлі.

Механізація і автоматизація виробничих процесів у свинарстві


Залежно від виробничих напрямів свинарських ферм, їх розмірів, типу приміщень, засобів годівлі, умов утримання розроблено багато варіантів механізації виробничих процесів,  а також відповідні машини  і обладнання.
Механізація підготовки і роздавання кормів. Кожному типу годівлі свиней відповідає певна технологія підготовки і роздавання кормів. У великих свинарських комплексах застосовують концентрат ний тип годівлі з добре розробленою системою використання повно раціонних комбікормів.
На промислових комплексах, розрахованих на утримання  108 тис. свиней ,протягом року передбачена  годівля  сухими повно раціонними кормами  досхочу (для поросят 10-денного віку до досягнення ними в середньому 38 кг живої маси) і нормована годівля рідкими кормами  (для решти груп свиней). На комплексі  є комбікормовий завод, продуктивність якого становить 15 т/год комбікормів і 3 т/год префіксів. Комбікорми готують за 7 рецептами.
Для приготування  і роздачі рідких кормів є спеціальні цехи окремо для репродукторного і відгодівельного секторів. З кормоцеху рідка кормова суміш подається спеціальними насосами по трубах у свинарники. Корм, який залишається у кормо проводі після роздавання,  промивається водою  і знову повертається у змішувач.
У свинарниках  з груповим  утриманням тварин у групові годівниці корм надходить автоматично. У свинарниках з індивідуальним утриманням тварин корм  роздають вручну або за допомогою кранів на патрубках, прокладених від кормо проводів до індивідуальних станків.
Для відлучення поросят залежно від віку і живої маси  сухий комбікорм надходить  в один  з трьох бункерів-накопичувачів. Кожний  з них призначений для приймання  і наступного роздавання комбікорму за певним рецептом і призначенням. З бункера-накопичувача комбікорм  за допомогою шайбового конвеєра надходить в окремі годівниці протягом 2 днів.
У кожному корпусі для відлучених поросят є по два ізольованих бокси, ден утримують поросят, які відстають у рості. Бокс складається з трьох ізольованих відділень, у двох з них розміщені по 12 станків для поросят, у третьому – установка для приготування і роздавання штучного замінника незбираного молока. Розріджене порошкове молоко подається в дозатори, а потім – в індивідуальні напувалки.
Найскладніша технологія приготування кормів при концентратно-коренеплідному і концентратно-картопляному типах годівлі, а також  при  згодовуванні кормо сумішей, які складаються з концентратів і харчових  відходів. Таку технологію приготування кормів застосовують  переважно в господарствах, які використовують власні корми.
Кормо суміші готують у механізованому кормоцеху за такою схемою:
1) подавання  зелених соковитих кормів транспортером  в подрібнювальну або пастовиготовляючу машину;
2) надходження подрібненої маси і концентратів з бункера-дозатора  в кормозмішувачі ,куди можна подавати і трав’яне борошно;
3) зволоження кормової маси водою;
4) транспортування перемішаних, зволожених і запарених у кормозмішувачі кормів до місць годівлі.
Набір машин і обладнання, їх розстановка в кормоцехах залежить від типу годівлі. Для подрібнення концентрованих кормів застосовують молоткові дробарки КДУ-2,0; КДМ-2, Ф-ГМ продуктивністю до 2т/год. Повноцінні комбікорми готують безпосередньо в господарствах з власного зернофуражу з використанням БВМД (виробляється на підприємствах комбікормової  промисловості), використовують  комплекти обладнання  комбікормових цехів ОКЦ-15, ОКЦ-30, окц-50 продуктивністю відповідно 2,4; 4 і 6 т/год.
Вітамінно-трав’яне борошно заготовляють за допомогою комплектів обладнання АВМ-0,65; АВМ-1,5А і АВМ-3,0.
Для підготовки соковитих кормів застосовують  агрегати АПК-10 і “Волгарь-5”, за допомогою яких можна мити  і подрібнювати корене- і бульбоплоди, зелені корми і силос. У зоні вирощування картоплі широко використовують кормо агрегат КН-3, призначений для миття, запарювання і змішування картоплі з іншими кормами. Продуктивність агрегату – 2,0-2,5т/год.
Змішувати, запарювати різні  корми можна  у змішувачах С-12 (продуктивністю 10т/год), АПС (6-5т/год) і С-2 (2т/год).
Для одержання пари для теплової обробки кормів використовують котли-пароутворювачі КВ-200 продуктивністю 200кг пари за годину, КМ (1600) і КВ-300 (300 кг пари за годину) та ін.
Крім окремих машин  і агрегатів для виробництва кормів промисловість випускає  і комплекти технологічного обладнання кормоцехів для свинарських ферм; “Маяк-6”, КЦС-3000 – для відгодівельних ферм; КЦС-200/2000 І КЦС-1000/10 – для ферм  із закінченим  циклом виробництва.
На великих промислових комплексах застосовують два основних засоби транспортування і роздавання  кормів; трубопровідний (насосний, пневматичний) – для рідких кормів і різні типи конвеєрів (стрічкові, шнекові, скребкові, шайбові, спіральні та ін.) – для сухих кормів.
Для роздавання кормів всередині свинарських  приміщень  використовують різні  кормороздавачі: мобільні (РС-5Б, КСС-1,5) – при груповому утриманні і стаціонарні – РСК-300М, РКА-1000 і РКА-2000.
Механізоване прибирання гною. Видалення гною є  найбільш трудомісткою операцією на свинарських  фермах  і комплексах. На неї припадає понад 50% усіх затрат праці по догляду за свиньми.
Один свинарський комплекс для відгодівлі 180тис. свиней на рік дає за добу до 3000т стоків. При неправильному зберіганні і використанні такої кількості стоків створюється постійна загроза поширення хвороб і забруднення навколишнього середовища.
Останнім часом на великих свинарських фермах  і комплексах застосовують транспортну  й гідравлічну системи прибирання гною. Останню, в свою чергу,  поділяють на зливну, лотокові-відстійну і самопливну.
Ефективне застосування скребкового конвеєра  марки ТС-1 з обладнанням гноєприймальних каналів, над якими влаштовують щілинну підлогу.
Для прибирання гною  в свинарниках-маточниках  при влаштуванні відкритих гнойових  каналів  застосовують скребкові конвеєри ТСН-3Б і ТСН-2Б.
На великих свинокомплексах поширені гідравлічні  системи для прибирання гною.
Суть змивної системи видалення гною полягає  в тому, що гній із свинарників у гноєприймальні канали  змивається струменем води  з шлангів або змивних  бачків. Недоліком  її є великі витрати води (таб. 13).

Норми витрат води на свинарських фермах, л за добу


Група тварин

Потреба у воді
загальна
в тому числі для напування тварин
Кнури-плідники
Матки поросні й холості
Матки підсисні з приплодом
Поросята відлучені
Ремонтний молодняк
Свині на відгодівлі
25
25
60
5
15
15
10
12
20
2
6
6

Вентиляція і опалення. Для видалення із  свинарника насиченого вологою і шкідливими газами повітря і подавання свіжого застосовують різні системи вентиляції: природну ,примусову й комбіновану.
Найбільш  ефективною  є примусова вентиляційна  система з підігрівом  повітря або комбінована (поєднання  примусової і природної).
У свинарських  комплексах широко застосовують  калориферно-вентиляційні установки з паровим і електричним підігрівом  повітря.
Промисловість випускає вентиляційно-опалювальне обладнання марок “Клімат-45” і “Клімат-47”. У  практиці використовують також електрокалорифери ОКБ, парові  калорифери КФС, вентиляційні установки  ПВУ-4, ПВУ-6, ПВУ-9, які автоматично підтримують задану  температуру повітря в приміщенні.
Обігріваються тваринницькі приміщення за допомогою тепло генераторів ТГ-1Л, ТГ-1,5, ТГ-2,5А. У свинарниках-маточниках для локального обігріву застосовують електрообігрівальні підлоги, килимки, інфрачервоні лампи, які разом з калориферною вентиляцією забезпечують  оптимальні мікрокліматичні умови  для нормального розвитку тварин.

Організація літньо табірного утримання свиней


Результати роботи свинарських комплексів свідчать про те, що без вигульна система утримання, особливо на  племінних і репродуктор них фермах, часто призводить до порушень обмінних процесів в організмі тварин,  народження нежиттєздатних потомків. Через це для відтворення і вирощування здорових і життєздатних тварин у спеціалізованих свинарських господарствах треба обов’язково застосовувати табірну систему утриманн свиней. Вона є однією з умов рентабельного виробництва свинини, сприяє зменшенню яловості маток, збільшенню в приплоді кількості поросят, подовжує статеву активність кнурів. Вирощений  в умовах табірного утримання племінний молодняк характеризується міцною  конституцією, гармонійною будовою ,добре розвиненими органами розмноження і стійкіший проти захворювань.
Розрізняють табірно-безвигульне і табірно-пасовищне утримання свиней. В умовах примусової технології застосовують табірно-безвигульне утримання, але з використанням  в годівлі зелених кормів (люцерни і конюшини).
У господарствах , особливо у спеціалізованих племінних свинофермах, дуже  поширене літньо табірне  утримання.
У племінних господарствах  з ранньої весни  в таборах утримують все поголів’я основного стада і племінного молодняку. Табірне утримання позитивно впливає на здоров’я свиней: у маток підвищуються відтворна  здатність ,молочність, зменшується яловість. Нащадки, що народжуються від маток, які утримуються в літніх таборах, характеризуються підвищеною життєздатністю та інтенсивним  ростом. Кнури, яких випасають, мають  достатній моціон, більш енергійні ,дають високоякісну сперму і, як результат, кращу запліднюваність маток.
Табірне утримання свиней дає змогу своєчасно проводити ремонт свинарників, їх реконструкцію, підготовку до зими, дезінфекцію ,повну дегельмінтизацію  основного стада і ремонтного молодняку.
При використанні літніх таборів можна мати більшу кількість опоросів у найсприятливішу пору року. Саме тому табірне утримання широко використовують  і на товарних свинофермах.
Ефективне використання зелених  дешевих кормів понад 6 місяців протягом  року є значним  резервом економії концкормів.
У держгоспі Оржицького району Полтавської області головною галуззю є свинарство. Тут утримують понад 16 тис. свиней ,в тому числі 660 свиноматок. Все поголів’я, крім свиней на відгодівлі ,починаючи з квітня перебуває в літніх таборах. Кнурців утримують групами по 4-5 голів у станку, холостих  і поросних маток – у загонах по 35-40 голів, ремонтний молодняк – по 100-150 голів.
У кожному загоні є навіси для захисту свиней від сонця і спеки ,водою тварини забезпечені повністю. В кожному таборі є по 60 стаціонарних станків для  проведення опоросів. Станки розділені дерев’яною перегородкою – по 30 станків з кожного боку. Висота перегородки – 2,2м, над відгодівельним відділенням для поросят вона має похилий козирок. Глибина станка становить 2,2м, ширина – 2м (без підлоги). Маток з поросятами  утримують  на солом’яній підстилці. У відгодівельних  станках для поросят  і в групових станках для годівлі маток підлога з твердим покриттям. Для годівлі свиней всіх вікових груп влітку витрачається 55-60т зеленої маси за добу. Свіжу зелену масу перед згодовуванням тваринам подрібнюють,  а потім змішують  з дертю та кормами тваринного походження (здебільшого із збираним молоком, відвійками) і добре перемішують.
На  пасовищі використовують електропастухів.
Свиноматок (холостих, поросних і підсисних з поросятами) ,ремонтний молодняк  і кнурів  випасають щодня. У держгоспі розроблено зелений конвеєр, який  забезпечує безперебійну годівлю свиней і щоденне виготовлення 24-25т високоякісних гранул з вітамінного борошна. Щороку у господарстві мають 15-17 тис  поросят, у тому числі 9-10 тис. голів у літніх таборах.



Немає коментарів:

Дописати коментар