ТЕМА №13. Ветеринарно-санітарне забезпечення свинарських підприємств.

Ветеринарно-санітарні вимоги при проектуванні та

   спорудженні свинарських ферм і комплексів

 Свинарські ферми та комплекси проектують на основі завдання, що складається з пояснювальної записки та технологічної частини (механізації виробничих процесів, архітектурно-будівельного рішення, опалення, вентиляції, електро - та водопостачання, каналізації, техніко-економічного обгрунтування, ветеринарно-санітарних вимог тощо).

При складанні завдання на проектування свинарських підприємств в основу ветеринарно-санітарних вимог повинно бути покладено забезпечення надійного захисту від можливого занесення інфекцій, дотримання санітарно-гігієнічних параметрів, технології, правил комплектування, охорони біосфери.

Спеціалісти ветеринарної медицини забезпечують контроль за дотриманням зоогігієнічних вимог, норм та правил на етапі розробки проектів ферм і при рекомендації існуючих, у виборі земельної ділянки під будівництво.

Розробка ветеринарно-санітарних заходів повинна починатися задовго до будівництва свинарських об’єктів. У їх розробці беруть участь ветеринарні спеціалісти та інженери-технологи.

Згідно зі статтею 11 (пункт б) Ветеринарного статуту ветеринарній службі надається право давати висновок щодо  проектів планування і будівництва ферм та комплексів, очисних споруд, відведення земельних ділянок під усі види будівництва цих об’єктів.

При експертизі проекту враховують, якою мірою в них передбачені профілактика захворювань свиней, джерела комплектування ферм тваринами, споруди ветеринарно-санітарного напряму, склад приміщень, системи утримання, організація годівлі, догляду за тваринами, забезпечення охорони біосфери, механізація трудомістких  робіт у ветеринарії.

Ділянку під будівництво ферм вибирають на сухій підвищеній території з порівняно рівною поверхнею або невеликим нахилом (до5⁰) на південь і низьким стоянням грунтових вод (не ближче 2м до поверхні). Заборонено вибирати для спорудження ділянки на місці колишніх скотомогильників, шкіряних підприємств, гноєсховищ, звірівницьких та птахівницьких ферм.

Приміщення для утримання тварин розташовують за рельєфом нижче житлових та культурно-побутових споруд, щоб пануючі вітри дули від населених пунктів.

При будівництві та реконструкції свиноферм треба враховувати технологічні якості будівельних матеріалів і тепловий режим підлоги, підстилки, теплоємкість та тепловіддачу стін, а також опалення приміщень для окремих груп тварин у різні пори року. Приміщення повинні бути теплими взимку і прохолодними влітку, сухими, світлими, зручними для тварин і обслуговуючого персоналу.

Свинарські споруди будують таких типів: одноповерхові широкогабаритні, зблоковані, галереєпавільйонного типу та багатоповерхові.

Відстань від житлових зон до відкритих сховищ гною повинна бути 500-2000 м, до полів, які зрошують, не менше 100 м.

При виборі площі під будівництво слід враховувати необхідну кількість води (ГОСТ 2874-82), що повинна надходити 10-12 годин на добу.

Між приміщеннями відстань рекомендується не менше 20 м при павільйонному типі розташування споруд. Рекомендується відокремлювати свинарські підприємства від житлових будов такими санітарно-захисними зонами: комплекси потужністю 12-24 тис. голів – не менше 1500 м, 54 тис. голів та більше – не менше 2000 м.

Відстань між свинарськими фермами та іншими сільськогосподарськими об'єктами: 150 м від ферм великої рогатої худоби, вівчарських, конярських; 1500 м від звірівницьких; 200-1000 м від птахівницьких.

Готові до експлуатації споруди приймає державна комісія з представниками ветеринарно-санітарного нагляду. При порушенні зоогігієнічних норм та ветеринарно-санітарних правил або у випадку відхилення від проекту інженер-технолог, лікар ветеринарної медицини має право зупинити будівництво або введення у дію споруджених чи реконструйованих об’єктів.

Заходи по контролю за приміщеннями тварин.

Свинарські підприємства відносять до підприємств закритого типу, куди забороняється вільний вхід стороннім особам. Спеціалісти ветеринарної медицини організовують скорий контроль за епізоотичним станом і при необхідності проводять профілактику інфекційних та інвазійних захворювань свиней.

Обслуговуючому персоналу дозволено вхід на ферму лише через санітарний пропускник, а заїзд транспорту – через постійно діючі дезбар’єри довжиною 9м, шириною – 2-3м, глибиною – 0,3м.

При вході у приміщення, на прохідну, в кормоцехи та інші виробничі споруди, необхідно обладнувати для дезінфекції дезкилимки, які треба постійно зволожувати 2%-ним розчином їдкого натру.

Система ветеринарного захисту передбачає поділ ферми на дві зони: А – виробнича; В – господарська. У виробничій зоні розташовуються свинарники для утримання свиноматок першої стадії поросності, свинарники для поросних свиноматок, свинарники для відлучення поросят, поголів’я на відгодівлі, ветеринарний, забійно-санітарний пункти, ветлабораторія, ділянка для прогулянок. На репродукторних фермах для утримання хворих тварин та підозрюваних на інфекційні захворювання повинен бути передбачений ізолятор з розрахунку 1% від кількості дорослого поголів’я. За межами виробничої зони на віддаленій ділянці не менше ніж 1000 м споруджують приміщення для карантинування тварин. У господарській зоні розташовують кормоцех, складські споруди, гараж, сховище ПММ, естакаду для вантажних автомобілів, автоваги.

Таблиця

Нормативи виходу гною та сечі від однієї тварини за добу

Групи тварин	Виділення за добу
	сечі, л	гною, кг
Кнури-плідники  Свиноматки: холості і поросні підсисні з поросятами  Ремонтний молодняк і відлучені     поросята Свині на відгодівлі	6 8 10 2,5 8	9 9 12 5 9

Територію виробничої і господарської зон обгороджують парканом. Кожна ферма повинна мати гноєсховища відкритого, закритого типу або не заглиблені та заглиблені. Розміри їх розраховують від кількості свиней та добового виділення екскрементів (табл.).

Дезінфекція, дезінсекція, дератизація

Невід’ємною ланкою у загальному комплексі ветеринарно-санітарних заходів є дезінфекція, дезінсекція, дератизація.

Дезінфекція – це комплекс заходів, спрямованих на знешкодження у зовнішньому середовищі патогенних та умовно патогенних мікроорганізмів, запобігання захворюванням людини і тварин. Вона може бути профілактичною і примусовою, що являє собою поточну і заключну.

Профілактична – це дезінфекція, яку проводять з метою запобігання нагромадженню і поширенню інфекційного начала у приміщеннях для тварин перед введенням їх в експлуатацію або після завершення технологічного циклу (відлучення, вирощування, відгодівля тощо) та перед розміщенням у спорудах свиней нової виробничо-вікової групи.

Залежно від прийнятої технології утримання свиней і типу підприємства застосовують вологу, аерозольну або газову дезінфекції.

Вологий метод дезінфекції дуже поширений. Знезаражуючий ефект залежить від хімічних засобів і температури навколишнього середовища. Практика свідчить, що дезінфекцію в зимовий період необхідно проводити в утеплених приміщеннях і обов’язково теплими розчинами, підігрітими

до 70-80 ⁰С.

Аерозольний метод. Дезінфекцію проводять у присутності тварин або без них. Обов’язкова вимога при використанні аерозолів, що складаються з формаліну, креоліну або ксилонафту, - це герметизація приміщень, температура повітря 17-22 ⁰С і відносна вологість 60-75 %. Для одержання аерозолів готують суміш: 3 частини формаліну, по 1 частині креоліну та ксилонафту. У присутності тварин дезінфекцію рекомендовано проводити гіпохлоридом, перекисом водню, щавлевою, яблучною кислотами тощо.

 

 

 

 

При відсутності механічних розпилювачів дезінфекцію проводять

30-40%-ним розчином формальдегіду з розрахунку 30мл на 1м³ приміщення. З цією метою беруть 20 мл формаліну і по 20г хлорного вапна з вмістом у ньому не менше 25% активного хлору. Розрахункову кількість хлорного вапна вносять у металеву місткість, куди додають, помішуючи, формалін. Експозиція – 12 годин при відносній вологості повітря у приміщенні не менше 80%.

Дезінфекція газами – застосовують для знешкодження патогенних мікроорганізмів у герметичних приміщеннях, камерах, під плівкою. Достатня знезаражуюча дія на мікроорганізми настає при наявності вологи і підтриманні температури в свинарниках не менше + 15⁰С. У ветеринарній практиці для дезінфекції використовують формальдегід, хлор, бромний метил.

При виборі хімічних засобів враховують їх бактерицидні дію. Вони не повинні мати стійкого неприємного запаху, не псувати обладнання, добре розчинятися у воді, бути економічно вигідними.

Поточну дезінфекцію проводять з дня появи у господарстві першого випадку захворювання, а також при черговому дослідженні хворих свиней у строки, передбачені інструкцією по боротьбі із заразними хворобами. Дезінфекції підлягає інвентар, підстилка, взуття, спецодяг, гній тощо.

Заключну дезінфекцію застосовують перед ліквідацією карантину. Знезаражуванню підлягають свинарники і територія довкола них, предмети догляду за тваринами, транспорт, спецодяг, стічні рідини, гній.

Після завершення технологічного циклу дотримуються принципу: “все зайнято – все порожньо”. Він є складовою частиною загального технологічного процесу і грунтується  на таких складових:

-         одночасне звільнення свинарників від тварин;

-         проведення вологої дезінфекції підлоги, годівниць, залишків кормів, гною 2%-ним розчином лугу (експозиція 2 год. у теплий період, 4-6 год. – у зимовий період року);

-         очищення і ремонт, герметизація свинарників, відключення освітлення, вентиляції та опалення;

-         аерозольна дезінфекція за допомогою АГ-УД-2 або ДАГ-2;

-         витримка приміщень на санітарному розмежуванні: для  поросних – 3 дні; поросят   при   відлученні – 4; для молодняку на відгодівлі – 2 дні;

-         включення в зимовий період вентиляції та опалення за 10-12 годин до розміщення свиней.

Для зниження бактеріальної забрудненості та поліпшення санітарно-ветеринарного стану протягом року в плановому порядку підлягають санації: свинарники для опоросу – 4-5 разів; для поросят при відлученні – 4-6; для ремонтного молодняку, холостих і поросних свиноматок, кнурів, поголів’я на відгодівлі – 2 рази.

Дезінфекцію приміщень рекомендовано робити лише тоді, коли після очищення добре видно структуру будівельного матеріалу. При  негативній епізоотичній ситуації санацію приміщень проводять у міру необхідності.

Передпускову дезінфекцію свинарських підприємств роблять після закінчення їх будівництва. Для дезінфекції методом зрошення використовують 2%-ний розчин формальдегіду або 2%-ний розчин їдкого натру, розчин гіпохлориду з вмістом 2%-ного активного хлору. Зазначеними розчинами зрошують поверхню з розрахунку 1л/м², експозиція – 2 год.

Приміщення для опоросу та вирощування дезінфікують після звільнення їх від свиней.

Для знезаражування гноєвих каналів застосовують 8%-ний розчин формальдегіду, їдкого натру і демпу з розрахунку 1л/м², експозиція – 1год.

На свинарських комплексах коридори і галереї дезінфікують, коли потрібно перегнати свиней з одного цеху в інший. Кормопроводи після роздавання кормів щоденно промивають водою, а дезінфікують один раз у 7 днів. Систему кормопроводів заповнюють 0,5%-ним розчином формальдегіду або дезмолу на 1,5 - 2 год., а потім промивають водою. Лінію з роздаванням ЗМЦ після кожної годівлі миють теплою водою протягом 4-5 хв., потім 7-8 хв. гарячою водою і до наступної годівлі залишають наповненою водою. Один раз у 10 днів її дезінфікують.

Дератизація (від лат. de – відмова і   rattus – пацюк ) – комплекс заходів, спрямованих на знешкодження гризунів, що являють небезпеку в епізоотичному та епідеміологічному відношенні і завдають значних економічних збитків. Достатньо вказати, що кожен день пацюк споживає   40-60 г кормів, або протягом року 20 кг. Домашня миша за добу з’їдає 4-5 г корму, що за рік становить 1,8 кг кормів. Гризуни є перенощиками понад 60 захворювань інфекційного та інвазійного походження. Основними у боротьбі з гризунами є:

1.     Профілактичні заходи. Вони спрямовані на створення умов, що позбавляють гризунів корму, вони, сховищ, здатності до відтворення. У зв’язку з цим щоденне підтримання чистоти в приміщеннях, прибирання гною, кормових залишків, непотрібної тари є основними профілактичними засобами. Зернофураж треба зберігати в герметичних, зроблених з міцних матеріалів приміщеннях. Серед населення необхідно вести виховну роботу, спрямовану на боротьбу з гризунами в особистих господарствах.

2.     Винищувальні заходи включають хімічні, біологічні та механічні заходи. З хімічних методів для дератизації застосовують отрути-антикоагулянти: зоокумарин, дифенацин і фентолацин, крисид, фосфіт цинку, ратиндан. Як принаду використовують хліб, борошно, каші, варену картоплю, м’ясні й рибні фарші, насіння соняшнику. Принади перемішують з отрутою, але готують їх безпосередньо перед застосуванням. Щоб привчити пацюків до вживання принад, необхідно протягом 3-5 днів розкладати не отруєні принади в місцях, де потім буде покладено отруєні.

При використанні біохімічних методів застосовують бактерії, небезпечні для тварин і безпечні для людей, що викликають зараження і гибель гризунів. До таких препаратів відносять бактокумарин, що містить в собі живі бактерії тифу гризунів і натрієву сіль зоокумарину. Принади з бактокумарином по 50-100 г розкладають у місцях скупчення гризунів протягом 2-3 днів.

До механічних засобів знешкодження гризунів відносять верші і пастки, кількість яких залежить від наявності гризунів. Їх кількість визначають за масою з’їденого корму (принад) за ніч на площі 100 м². Якщо з’їдено 0,5 кг принад і знайдено понад 5 нір, то заселеність гризунів велика, якщо 0,1 кг і 1-2 нори – слабка.

Дезінсекція – це комплекс заходів, спрямованих на боротьбу з комахами. При масовому заселенні мух у тваринницьких приміщеннях добові прирости знижуються на 2—25%. Мухи переносники сибірки, туберкульозу, бруцельозу, рожі. На поверхні тіла мух є понад 130 видів мікроорганізмів, а в організмі – до 28 млн., де вони виживають до 30 діб. Поряд з крилатими мухами (мухи, комарі, гедзі) значної шкоди тваринництву завдають ектопаразити (воші, кліщі, блохи), що є переносниками рожі, хвороби Ауескі, паратифу й інших інфекційних захворювань.

До загальних заходів боротьби з крилатими комахами слід віднести підтримання чистоти в приміщеннях і на території. Не допускати нагромадження гною та кормових залишків, кожен день проводити механічне очищення станків і проходів. У вечірні години влітку мухи сідають на стіни приміщення з південно-східного боку.

Рекомендовано у ці години доби зачиняти ворота і двері з цього боку, натягувати металеву сітку. Гній необхідно вивозити у гноєсховища, які обладнувати за 200 м від житлових споруд і тваринницьких приміщень. Для підтримання біотермічних процесів гній змішують із соломою, торфом у співвідношенні 1:4.

Комах знищують хімічними засобами у вигляді розчинів, емульсій, порошків, дустів. Зовнішні стіни, огороджуючі конструкції обробляють 1%-ним водним розчином хлорофосу, 0,5%-ною емульсією трихлорметафосу з розрахунку 100 мл/м² поверхні. Повторну обробку проводять через два тижні. При задовільній герметизації свинарників їх обробляють інактицидними аерозолями гексахлоранових шашок з розрахунку 3 г/м³ приміщення, олійними інсектицидними аерозолями з 6%-ного розчину технічного гексахлорану на соляровому маслі або дизпаливі в кількості 40 мл_м³ приміщення – експозиція 2,5-3 год. Свиней розміщують у приміщеннях після їх тривалого провітрювання.

Гній, різне сміття, заболочені ділянки грунту обробляють 3%-ною емульсією з 50%-ного концентрату поліхлорпінену, 0,1%-ною емульсією трихлорметафосу. Витрати препаратів становлять 4 л/м² поверхні. Для запобігання розмноженню мух у місцях вигрібання ям наведені засоби застосовують з розрахунку 0,2 л/м²  поверхні через кожні 2 тижні.

Скупчене утримання свиней призводить до масового поширення вошей, особливо у осінньо-зимово-весняний період. Вони найчастіше паразитують в молодих свиней на шкірі біля вух, на лопатках, спині. Вони порушують цілісність шкіри, в цих місцях атрофуються сальні залози. Для боротьби з педикульозом свиней їх обробляють інсектицидними препаратами.

Загальні принципи профілактики хвороб

Збереження здоров’я свиней в умовах спеціалізованих і неспеціалізованих господарств залежить не тільки від ступеня вивчення захворювання і способів їх запобігання. Воно пов’язане з питанням годівлі та утримання тварин. Технологічні принципи господарств і санітарно-гігієнічні вимоги не слід розмежовувати на протиставляти, вони повинні взаємно доповнюватися.

Практика свідчить, що у міру спеціалізації та інтенсивного використання тварин спостерігається зростання захворювань, пов’язаних із порушенням обміну речовин, дією стрес-факторів, недотримання параметрів мікроклімату та правил годівлі. Тому профілактичні заходи набувають особливо важливого значення у системі боротьби з інфекційними та незаразними хворобами свиней. Профілактика – це комплекс заходів, спрямованих на запобігання поширенню хвороб серед тварин.

Благополуччя свинарських підприємств залежить від використання повноцінних раціонів, збалансованих за поживними речовинами і фізіологічно активними елементами. Якість кормів та їх використання за віковими групами – один з основних принципів у профілактиці шлунково-кишкових захворювань тварин, особливо поросят-сисунів. Заміна одного рецепту комбікорму іншим, який застосовується для тієї ж групи тварин, є стрес-фактором. Кожна партія комбікорму ще до вживання повинна пройти лабораторний аналіз для виключення шкідливих домішок-токсичності, визначення бактеріальної забрудненості. Найсуворіший контроль повинен бути за кормами, які згодовують кнурам, поросним та підсисним свиноматкам, поросятам-сисунам. Категорично забороняється використовувати для годівлі протруєне зерно, не використане для посівних цілей. Забороняється використовувати для приготування комбікормів макуху, шроти, сировину тваринного походження із вмістом понад 700 тис. мікробних тіл у 1г. Корми тваринного походження, які мають загальну бактеріальну забрудненість понад 500 тис. мікробних тіл у 1г, стерилізують або використовують для приготувань гранульованих кормів.

У свинарських господарствах і підприємствах приміщення після технологічного процесу підлягають очищенню, дезінфекції та витримуванню на санітарному розриві, тобто повинен підтримуватися принцип “все зайнято – все порожньо”.

Профілактика незаразних хвороб. Свині значно чутливіші до складу та якості кормів, ніж інші тварини. Раціон свиней повинен містити до 70 речовин і складових годівлі, 56 з яких необхідно обов’язково враховувати при складанні раціонів.

Для профілактики захворювань свиней, зумовлених відсутністю мінеральних речовин у кормах, їх необхідно нормувати для кожної вікової групи. Мінеральні речовини входять до складу зубів, кісток (кальцій, фосфор, магній), білків (фосфор, сірка), м’язів, органів та інших тканин організму. Вони забезпечують нормальне функціонування ферментних систем, деяких гормонів та вітамінів. Функціональна роль визначається у тому, що мінеральні речовини входять до складу ферментів (залізо, мідь, цинк, марганець та ін.), беруть участь у процесах травлення (хлор  - у шлунку, фосфор – у кишечнику), обміні вуглеводів (фосфор)., перенесенні кисню (залізо гемоглобіну), регуляції водного режиму організму (хлор, натрій) та нейтралізації шкідливих речовин, що утворюються у процесі катаболізму.

Фізико-хімічне значення полягає у тому, що мінеральні речовини, що перебувають у формі розчинених сполук у крові й інших органах, допомагають встановленню та підтриманню осмотичного тиску систем і їх кислотно-лужної рівноваги.

Надмірна кількість мінеральних речовин виводиться з калом та сечею. Якщо цей процес тривалий, порушуються функції організму. В зв’язку з цим вагоме значення має співвідношення кислотних та лужних елементів у раціонах. Визначено, що свиням з розрахунку на 1 корм.од. потрібно згодовувати по 5-7 г кальцію, 4-5 – фосфору та 8-10 г хлориду натрію. Найбільше в організмі міститься кальцію та фосфору (до 1,5% на 1% маси тіла). Для нормального засвоєння зазначених елементів організмом раціон повинен містити достатню кількість вітаміну  , а співвідношення в раціоні кальцію та фосфору повинно бути 1,5 : 1. При відсутності у раціоні цих мінеральних речовин у молодняку розвивається рахіт. Внаслідок дефіциту кальцію та фосфору у дорослих тварин розвивається остеомаляція. Найчастіше остеомаляція – хвороба поросних та підсисних свиноматок. Клінічна картина – кульгавість, перелом кісток таза, стегна. У раціонах свиней повинно міститися 0,5-0,65% кальцію та 0,2-0,4% фосфору. Для поповнення раціонів використовують трикальційфосфат, дикальційфосфат, крейду, м’ясне, кісткове та кров’яне борошно. Магній – антагоніст кальцію. Надмірна його кількість може призвести до рахіту, оскільки магній виводить кальцій із організму з сечею.

При відсутності у раціоні натрію, калію та хлору у тварин гальмується ріст, послаблюється відтворна функція, знижується молочність у свиноматок, втрачається апетит. Організм свиней нездатний створювати резерви зазначених елементів, тому вони повинні завжди бути у раціоні. Натрій і калій регулюють рН крові, шлункових соків та рідин.

Потреба свиней у калії задовольняється за рахунок достатнього вмісту у кормах. При захворюванні шлунково-кишкового тракту втрачається велика кількість хлору та натрію, калію, які необхідно поповнювати. Отруєння кухонною сіллю виникає при дефіциті води і вмісті солі в раціоні 2,5%. Добавка кухонної солі не повинна перевищувати 0,5% раціону. При вільному доступу до води свині здатні витримувати високий вміст у раціоні хлористого натрію – до 10%.

Залізо і мідь входять до складу гемоглобіну та багатьох ферментів. Відсутність цих мікроелементів у раціонах молодняку може призвести до анемії. Визначено, що на 1 кг приросту молодняку необхідно близько 21 мг заліза, з якого 19 мг використовується для синтезу гемоглобіну. З молоком матері порося одержує близько 1 мг заліза на добу (в 1 кг молока міститься 0,2 мг заліза). Для збагачення раціонів цими мікроелементами їх рекомендують вводити у корми з розрахунку на 1т: сульфату заліза – 370г, сірчанокислої міді – 114г. Тепер для боротьби з анемією, що спричинена дефіцитом заліза та міді у кормах, застосовують препарати заліза – фероглюкін, феродекс, урзоферан, які вводять внутрішньо-м’язево, додають до кормів, гліцеродифосфат заліза. При відсутності цинку в раціоні у поросят розвивається паракератоз, що характеризується грубою шкурою черева, нижньої частини шиї, кінцівок. Якщо у раціоні міститься надмірна кількість кальцію (до 1%), то перебіг паракетозу погіршується. При вмісті кальцію в раціоні 0,5-0,7% добова потреба у цинку для профілактики паркетозу становить 50г на 1т комбікорму. Цю кількість можна забезпечити, додаючи до комбікорму 115г сульфату цинку.

Кобальт бере участь у синтезі вітаміну В₁₂ та утворенні гемоглобіну. Потребу свиней у цьому елементі забезпечується додаванням до раціону сірчанокислого кобальту з розрахунку 10г на 1т корму.

Йод необхідний для свиноматок. При його відсутності у раціоні поросята народжуються без волосяного покриву. Відсутність йоду перешкоджає секреції тироксину – гормону щитовидної залози. Потреба у йоді задовольняється додаванням до кормів йодистого калію з розрахунку 2,9г на 1 т комбікорму для свиноматок та 1,3г – для свиней інших категорій.

З метою підвищення загальної резистентності у необхідних випадках на другий день життя внутрішньом’язево вводять 4%-вий розчин глюкози з додаванням 30%-вого неспецифічного гамма-глобуліну або неспецифічної сироватки та 30мкг вітаміну В₁₂. Доза цієї добавки – 5-7 мл на ін’єкцію. На

2-3-й день після народження вводять залізомісні препарати з вітамінами груп В і С. Уведення дози тривітаміну повторюють на 15-20-й день життя.

Профілактика інфекційних та інвазійних хвороб

 Профілактика інфекційних хвороб складається із загальних та специфічних заходів. Загальні заходи – це основа запобігання всім хворобам свиней. Базою загальної профілактики є зооветеринарна та санітарна культура ведення галузі свинарства. У системі попередження інфекційних хвороб вирішальне значення надається специфічній профілактиці шляхом вакцинації поголів’я. Комплектування поголів’я свиноферм здійснюється лише здоровими тваринами. Особливу увагу приділяють свиням, завезеним із інших господарств, їх утримують протягом 30 днів у карантинних приміщеннях і для обслуговування закріплюють окремий персонал та інвентар.

Діагностичні дослідження ще до виявлення інфекційних інвазійних хвороб проводять за затвердженим планом. Усе поголів’я підлягає щоденному клінічному контролю. Один раз протягом року кнурів, свиноматок та ремонтний молодняк досліджують на туберкульоз, бруцельоз, лептоспіроз, лістеріоз та сальмонельоз залежно від епізоотичної ситуації в регіоні. Ремонтні свинки підлягають діагностичним дослідженням за місяць до переведення їх у групу поросних свиноматок.

У плані протиепізоотичних заходів передбачено вакцинацію всього свинопоголів’я проти чуми, бешихи, хвороби Ауескі, лептоспірозу з урахуванням загрози занесення заразних хвороб у господарство.

Ремонтний молодняк імунізують у 5-5,5-місячному віці проти бешихи, у 7,5-місячному – проти лептоспірозу, у 8,5-місячному – проти хвороби Ауескі. В цеху дорощування вакцино-профілактика проводиться у 55-60-денному віці проти чуми, бешихи, хвороби Ауескі, а в 75-80-денному віці відбувається їх ревакцинація сумішшю зазначених вакцин. З метою прижиттєвої діагностики гельмінтозів застосовують копрологічні дослідження. У разі виявлення зараження гельмінтами проводять дегельмінтизацію. Не підлягають дегельмінтизації свиноматки за 14 днів до опоросу та у перші 2 тижні підсисного періоду. Після дегельмінтизації свинарники піддають ретельному очищенню та дезінфекції гарячими розчинами їдких лугів.

Охорона біосфери від забруднень відходами свинарських господарств. На свинарських підприємствах джерелом забруднення біосфери (повітря, грунт, вода) є викиди шкідливих газів, гній, стічні води, мікрофлора та пил, специфічні запахи. Ступінь забруднення повітряного басейну у зоні розміщення та експлуатації свинарських підприємств залежить від кількості приміщень, розташованих на даній території, щільності забудови та концентрації в них тварин.

У навколишнє середовище із свинарських підприємств кожну годину виходить певна кількість шкідливих газів, пилу та мікроорганізмів (табл.91).

Вміст аміаку в атмосферному повітрі свинарського комплексу потужністю 108 тис. голів досягає 0,44 мг/м³ на відстані 2500 м і 0,22 мг/м³ – 3500м. Підвищений вміст аміаку спостерігається у радіусі 5 км. Неприємний запах поширюється у радіусі 5-17 км, спричинюючи подразнення слизових оболонок у людей, що негативно позначається на їх працездатності.

Значним забрудненням грунту є біомаса. Так, широке використання комбікормів, до складу яких входить цинк, мідь, марганець у великих кількостях призводить до виділення їх з калом і сечею. Встановлено, що в гнойовій біомасі міститься значна кількість металів, які, потрапляючи у грунт, викликають його забруднення. Наприклад, у комплексі на 12 тис. свиней  у гнойовій масі нагромаджується за рік міді 145 кг, цинку – 11о кг, марганцю – 340 кг, а в комплексі на 108 тис. – міді 1064 кг, цинку – 5800 кг, марганцю – 2000 кг. Таким чином, у зоні діяльності свинарських підприємств погіршується хімічний склад грунту, води та повітря, що негативно впливає на стан здоров’я не тільки свиней, а й людей.

Таблиця

Забрудненість повітряного басейну у зоні свинарських підприємств

(дані кафедри зоогігієни ХДЗВА), кг/год

Показники	Потужність, тис. свиней
	12	24	30	108
Аміак Сірководень Пил Кількість мікробних тіл, млрд	8,9 6,8 9,9 19,8	17,2 12,1 12,8 36,6	20,1 14,2 24,2 40,2	54,3 25,8 43,2 71,8

Вихід у зовнішнє середовище газу, пилу, мікроорганізмів поширюється по горизонталі на значну відстань (1-20м) від свинарника. У міру віддалення від приміщень їх концентрація знижується. Заходи по охороні повітряного басейну в свинарниках, навколо території поділяються на дві частини: загальні та часткові.

До загальних спрямованих на охорону біосфери від забруднення, відносяться: розміщення приміщень торцевою частиною до пануючих вітрів з метою швидкого перенесення забрудненого повітря, що нагромаджується між ними; дотримання санітарних розривів – до населених пунктів не менше 1500 м та між іншими тваринницькими підприємствами – 1000-1500 м; викиди забрудненого повітря через витяжні канали свинарників; нагромадження чистого повітря знизу в торцевих частинах з урахуванням рози вітрів; обладнання на витяжних вентиляторах захисних конвертів, висадження дерев між приміщеннями не менше ніж у два ряди; створення по периметру території ферми лісозахисних насаджень шириною 10м.

Часткові заходи являють собою: своєчасне виконання зоогігієнічних і ветеринарно-санітарних правил утримання та годівлі свиней, безперебійну роботу систем вентиляції, каналізації, санації приміщень; встановлення фільтрів та бактерицидних ламп у витяжних трубах.

Джерелом забруднення території і води є неправильне зберігання гною та викиди стічних вод (сеча, стоки від миття обладнання, дезінфекції), несвоєчасна утилізація загиблих тварин. Достатньо відмітити, що на свинокомплексі потужністю 108 тис. голів на рік в результаті щоденної деінфекції 5тис.м² площі витрачається 5-5,7 т води, з якою в навколишнє середовище потрапляє 20-25 кг лужних елементів, 8-10 л формальдегіду на кожні 1000 м³ приміщення.

Екологічна оцінка біосфери та її охорона від забруднень відходами тваринництва проводиться згідно з вимогами Ветеринарного статуту та рекомендацій по знешкодженню стічних вод, трупів тварин, що повинно бути передбачено в проектах на будівництво, експлуатацію і реконструкцію свинарських підприємств, малих та сімейних ферм.

Інженери – технологи  та спеціалісти ветеринарної медицини повинні пам’ятати, що від їх діяльності залежить ефективність способів охорони біосфери, особливо в зоні розміщення свинарських підприємств.

Запитання і завдання для самоконтролю:

1.     Назвати основні зооветеринарні вимоги при проектуванні свинарських господарств.

2.     Яка відстань повинна бути між свинарськими фермами та іншими сільськогосподарськими об’єктами?

3.     Як необхідно здійснювати ветеринарно-санітарний контроль за приміщеннями де утримуються тварини?